Новини Корупції

«Він зробив так, як мав зробити кожен»: інтерв’ю з матір’ю полоненого українського моряка

Минуло півроку відтоді, як росіяни захопили в полон 3 кораблі українських моряків у Чорному морі. Донині всі 24 військовополонених лишаються в СІЗО «Лефортово» в Москві під незаконним арештом.

Вашій увазі хвилююча історія про загратованого українського моряка, командира артилерійського броньованого катера «Нікополь», старшого лейтенанта Військово-Морських Сил ЗСУ Богдана Небилиці, який у 2014-му виконував гімн України на анексованому півострові при піднятті російського прапора так, що спів не зміг заглушити навіть оркестр окупантів.

У проникливому інтерв’ю матері полоненого моряка Валентини Небилиці для сайту 24 каналу читайте про те, що Богдан розповідав родині про перші хвилини окупації Криму, що він пише в листах з російської буцегарні та чому її син зробив так, як мав зробити кожен.

Як Богдан вирішив зв’язати життя з Військово-Морськими Силами? І як Ви до цього поставились?

З дитинства Богдан мріяв побувати на морі. Після 9 класу вони з друзями вирішили вчитися на моряків. Друзі невдовзі передумали, а син вирішив спробувати поступити до Севастопольського війського-морського ліцею. А він же далеко від дому ніде не був, навіть на морі ніколи не був, бо допомагав у селі Глазовому на Сумщині нам із батьком, діду із бабою допомагав. Відповідальний був з самого дитинства. Якщо сказав, що зробить, – то закон для нього. Тому ми вже не заперечували. А батько наполіг: якщо хоче, хай їде.

І от його мрія здійснилась – успішно вступив до морського флоту. Які він мав перші враження від навчання?

У родині не було військових, лише батько і дядьки служили в армії. Невдовзі Богдан після вдалого вступу до Севастопольського військового ліцею приїхав додому. Знаєте, як буває в селі, ми з цієї нагоди влаштували гостину. От всі веселяться, а Богдан сидить зажурений, розказувала його хрещена. Відповів, що зажурився, бо не хоче зганьбити ні батька, ні матір, ні діда. Відчував відповідальність. Хрещена відповіла, що впорається, адже ми віримо в нього. Розповідала потім, що ніколи не забуде його очі… І я зараз кажу батькові, що він справді не зганьбив нас. Ні село, ні район, ні Україну. Ми гордимося ним.

Про Вашого сина країна дізналась ще у 2014-му році, коли «нахімівці» співали державний гімн під час церемонії підняття російського прапора в академії. Гімн не вдалося заглушити окупантам навіть оркестром. Богдан Небилиця був серед тих, хто протестував проти анексії Криму і відмовився ставати підконтрольним Путіну. Ви про це дізнались по телевізору… Що можете розказати про ті часи?

Тоді він навчався в Академії Військово-Морських Сил імені Нахімова. Ми дивилися телевізор і побачили у новинах хлопців. Я глянула і кажу до чоловіка: «А син наш де?» Він відповів: «У другому ряду перший стоїть наш Богдан…»

Кожен мав зробити так, як він зробив. Звістка про протест курсантів облетіла всю Україну, нам почали дзвонити волонтери і пропонувати допомогу. Через тиждень його вивезли з Криму. Ми, знаєте, як звісточки чекали?. А в нас старенький його дід із бабою. От їм скоро по 90 років. Як тоді у 2014-му, так і зараз, дуже чекають його повернення… А прапор, що його Богдан привіз з Криму і повісив у батьківському домі, і донині висить.

Вашого сина після окупації півострова перевели на материкову частину України, де у 2016-му він закінчив навчання в Інституті Військово-Морських Сил Одеської морської академії. З 2016-го по 2018-й Богдан був командиром кількох артилерійських броньованих катерів.

Відомо, що його мали призначити командиром американського патрульного Катера «Айленд» і він мав приступити до виконання обов’язків. Але донині через полон не судилося… Розкажіть про цю частину його життя. Чим ділився з родиною?

Про Севастополь і перевезення з Криму він нічого не хотів згадувати. А робота моряком йому подобалась. Говорив, що це його. Ми відчували гордість за сина. І зараз відчуваємо. Ми гордимося, любимо його, чекаємо з нетерпінням… Якби можна було б передати йому ці слова. Уся рідня чекає. Нещодавно у моєї доньки народився синочок, назвали на честь нього Богданчиком. І дід все повторює бабі, аби не вмирала і дочекалась внука.

Зараз Богдан Небилиця перебуває за ґратами СІЗО «Лефортово» в Москві. Як Ви тримаєте зв’язок з сином? Чи спілкується з родиною у листах?

Зв’язок безперешкодно тримаємо з консулами й адвокатами, які бувають у нього раз на місяць. По телефону з сином за півроку російського полону жодного разу не говорили. А листи від нього приходять. Ми отримали за півроку чотири листи. У Богдана у крові звучить патріотизм. Пише, що в нього все добре… Переконує, що скоро побачимось. Просить не переживати. Пише: «Мамо, татку, прошу вибачення за те, що два рази за мене ви переймаєтесь. У мене все гаразд. Я вас люблю».

Листи підтримки Богдану Небилиці необхідно писати російською мовою і відправляти за адресою: ФКУ СИЗО-2 УФСИН России в г. Москва, ул. Лефортовский Вал, д. 5, г. Москва, 111020, Российская Федерация.


Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top