Новости Запорожья

П’ять кроків Нацбанку, уповільнюють економічне зростання

Пояснюємо, чому при діючій монетарної політики не слід очікувати економічних злетів, особливо в умовах кризи.

У своїй прощальній промові у Верховній Раді Олексій Гончарук серед досягнень очолюваного ним уряду згадав про «рекордно низької інфляції», ймовірно, навіть не усвідомлюючи, що саме в цій «перемозі» криється причина його невдач. Уряд Гончарука пішло в минуле, навіть не намагаючись виправдатися за ті «провали», які йому були інкриміновані. Хоча мав для цього всі підстави.

З виступу президента у Верховній Раді, що передувало голосуванню за відставку, випливає, що основні претензії до уряду в економічній площині стосувалися недовиконання бюджету (зокрема провалу надходжень від митниці) і падіння промислового виробництва.

Не секрет, що в уряду Гончарука не було цілісної економічної стратегії, зокрема стратегії розвитку промисловості. Намір продати землю і залишки державних підприємств навіть при великому бажанні не можна назвати стратегією розвитку. Не виправила ситуацію і презентація 17 лютого набору слайдів під амбітною назвою «Економічна стратегія: зростання через інвестиції», оскільки від стратегії в ньому було тільки назва.

Але могло попередній уряд продемонструвати найкращі результати? На жаль, є всі підстави припускати, що навіть при наявності якісної стратегії фактичні результати діяльності уряду були б не набагато краще.

Економічна політика, як і будь-яка інша політика є мистецтвом можливого. Проблема полягає в тому, що можливості попереднього уряду (як і його попередника) по забезпеченню зростання економіки були істотно обмежені впливом монетарної політики Національного банку.

Тут важливі не тільки дії НБУ в період роботи уряду Гончарука, — мова йде про накопичений вплив монетарної політики на економіку протягом п’яти попередніх років. Адже Правління НБУ під керівництвом Якова Смолія є добросовісним продовжувачем політики, розпочатої його попередницею Валерією Гонтарєвої.

Доцільно окреслити найбільш значущі етапи політики Національного банку останніх років. І перший з них — різка девальвація гривні в лютому 2015 року, значною мірою визначила подальший хід подій в економіці і характер монетарної політики НБУ.

У своєму різдвяному інтерв’ю глава НБУ Яків Смолій зауважив: «Ми змушені були тримати облікову ставку при інфляції 30-40% в 2015 році. Єдиний інструмент, який міг здорожити ресурс, — це облікова ставка».

Але пан Смолій не уточнив, що в період розгортання девальваційний-інфляційної спіралі всі відсоткові ставки НБУ були нижче рівня інфляції, а різке підвищення облікової ставки сталося вже після девальваційного сплеску.

Пік девальвації припав на 24-26 лютого 2015 року (офіційний курс досяг 30,01 грн/дол., курс чорного ринку — 35-40 грн/дол.), а облікова ставка була підвищена лише з 4 березня (з 19,5 до 30%), коли на ринку вже сформувався тренд на зміцнення курсу внаслідок впровадження жорстких валютних обмежень (у тому числі на імпортні операції).

Тобто детальне відтворення подій п’ятирічної давності свідчить про те, що в контексті процентної політики НБУ не лише не запобігали, а навпаки, сприяли девальвації гривні, яка стала визначальним чинником прискорення інфляції.

Разом з тим девальвація гривні призвела до різкого загострення диспропорцій банківських балансів, а значить, спровокувала системна банківська криза.

Це підводить нас до другого акту драми — «великим банківського очищенню», яке креативні коммуникационщики з Національного банку закликають «зрозуміти і відпустити».

Протягом останніх шести років кількість банків в Україні скоротилося з 180 до 75 — практично повністю за рахунок ліквідації установ з українським приватним капіталом (винятком є кілька російських банків). У багатьох випадках це були цілком життєздатні банки, що випробували внаслідок девальвації проблеми з-за втрати платоспроможності позичальниками, відтоку коштів з депозитів, скорочення ліквідності і т. п.

НБУ вирішив не витрачати час на оздоровлення проблемних банків і просто вивів їх з ринку. Хрестоматійним у цьому контексті є приклад банку «Хрещатик», коли від моменту визнання його проблемним до введення тимчасової адміністрації минуло менше доби. У той час як Закон «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правові акти НБУ про виконання плану фінансового оздоровлення передбачають термін до 180 днів.

За оцінками самого НБУ, втрати економіки від банківської кризи станом на літо 2017 року оцінювалися в 38% ВВП (у тому числі 16% ВВП — втрати клієнтів у ліквідованих банках). Іншим закономірним наслідком «очищення» банківського сектора стало значне зростання концентрації з відповідним зниженням рівня конкуренції: на кінець 2019 року на 20 найбільших банків припадало 92,2% чистих активів, зокрема на чотири державні банки — 55,2%.

Третій важливий крок — зменшення процентної політики Національного банку, ключовим моментом якої стала прив’язка облікової ставки до ставки за двотижневими депозитними сертифікатами (з 22 квітня 2016 року). До цього за обліковою ставкою НБУ надавав банкам кредити рефінансування через тендер.

Зазначена зміна правил гри в один момент зробило і без того жорстку процентну політику регулятора значно жорсткіше, оскільки фактично підняв нижню межу вартості засобів вище рівня інфляції. Таким чином, Національний банк перетворив власні депозитні сертифікати і державні облігації (ОВДП) у високоприбуткові і безризикові інструменти вкладання банками коштів.

Четвертий крок — значне посилення вимог до оцінки банками величини кредитного ризику з відповідним збільшенням відрахувань у резерви за активними операціями (постанова НБУ від 30 червня 2016 року №351). Підвищення вимог до оцінки платоспроможності позичальників і якості застави остаточно заблокувало мотивацію банків до кредитування реального сектора економіки, оскільки в багатьох випадках передбачало формування 100-відсоткових резервів за наданими кредитами.

З урахуванням вищезазначених обставин банки сконцентрували свою активність на вкладеннях в депозитні сертифікати НБУ і ОВДП і споживче кредитування домогосподарств.

Обсяги розміщення Національним банком депозитних сертифікатів 2019 року перевищили 5 трлн грн (!), а залишки мобілізованих коштів на початок 2020-го склали 152,2 млрд. Процентні витрати НБУ за операціями з депозитними сертифікатами в 2019 році досягли 9,6 млрд грн (за п’ять років — 41 млрд).

Досить показовим є той факт, що в трійку лідерів за обсягом доходів, отриманих від вкладень в депозитні сертифікати, до 2019 року увійшли лише іноземні банки: Сітібанк — 1,1 млрд грн, «Райффайзен Банк Аваль» — 1,0 млрд, Ощадбанк (Росії) — понад 0,9 млрд грн.

З урахуванням того, що розміщення двотижневих депозитних сертифікатів є основною операцією по управлінню ліквідністю, можна зробити висновок, що Національний банк у проведенні своєї монетарної політики фактично спирається не на українську, а на іноземний капітал.

Вищеописана модель діяльності банків призвела до того, що в 2019 році кредити нефінансовим корпораціям в національній валюті скоротилися на 8,1% (вперше з 2015-го), в іноземній (у доларовому еквіваленті) — на 6%.

П’ятим (заключним) акордом стала ревальвація гривні в 2019 році, спровокована припливом спекулятивного капіталу нерезидентів на ринок ОВДП. Протягом року обмінний курс зміцнився на 14,5% — з 27,69 до 23,69 грн/дол.

Тобто Національний банк спочатку спровокував приплив спекулятивного капіталу (дохідність ОВДП до приходу нерезидентів була тісно пов’язана з рівнем облікової ставки), а потім своєчасно не відреагував на зміну кон’юнктури валютного ринку.

Беручи до уваги безуспішність спроб подолання інфляції шляхом пригнічення попиту, НБУ вдався до «надійнішого» засобу і знизив її з допомогою ревальвації гривні (не визнаючи цього публічно). Але трохи не розрахував: протягом 2019-го річні темпи споживчої інфляції знизилися з 9,8 до 4,1%, а в лютому 2020 року — до 2,4%, в той час як цільовий орієнтир становить 5% +/- 1 п. п.

Кумулятивний ефект від п’яти вищезазначених кроків Національного банку (крім генерування надприбутків банків) відобразилося в зниженні ділової активності, дефляції цін виробників, падіння промислового виробництва і, як наслідок, різке уповільнення темпів приросту реального ВВП (з 4,1% у третьому кварталі 2019-го до 1,5% в четвертому кварталі того ж року).

За оцінками Мінекономіки, в січні 2020 року порівняно з січнем 2019-го реальний ВВП скоротився на 0,5%. Закономірним наслідком зазначених негативних процесів в економіці стало недовиконання бюджету як в 2019 року, так і на початку 2020-го.

Саме ці проблеми і стали формальним приводом для відставки уряду Гончарука, незважаючи на те, що відповідальність за них у значній мірі лежить також Національному банку.

Навіть якщо б у попереднього уряду була досконала стратегія розвитку економіки, шанси на її успішну реалізацію були б невисокі у зв’язку з жорсткими монетарними умовами, створеними Національним банком.

За тиждень до відставки попереднього уряду Рада НБУ (фактично єдиний орган, що має право офіційно оцінювати політику НБУ) на своєму засіданні дав оцінку діяльності Правління НБУ щодо виконання Основних засад грошово-кредитної політики в 2019 році. У відповідному рішенні Ради НБУ основну увагу приділено аналізу динаміки індексу споживчих цін та якості макроекономічного прогнозу.

Але у висновках Рада НБУ все ж констатував: «Дії Національного банку в 2019 році не в достатній мірі були спрямовані на посилення стимулів для кредитування банківською системою корпоративного сектора економіки і призводили до поглиблення деформацій фінансового ринку України, де державні цінні папери, депозитні сертифікати НБУ продовжують відігравати домінуючу роль».

Якщо врахувати ще два грудневих рішення щодо валютно-курсової політики та впливу грошово-кредитної політики на стан соціально-економічного розвитку України, можна зрозуміти, що Рада НБУ в цілому вважає політику Правління НБУ незадовільною. Але попередній уряд не скористалося «підказкою»…

У своїй прощальній промові у Верховній Раді Олексій Гончарук серед досягнень очолюваного ним уряду згадав про «рекордно низької інфляції», ймовірно, навіть не усвідомлюючи, що саме в цій «перемозі» криється (принаймні частково) причина його невдач.

Для того щоб не повторити долю свого попередника, новому уряду необхідно буде домовитися з Національним банком про те, щоб монетарна політика нарешті почала враховувати необхідність сприяння економічному розвитку та потреби всього суспільства, а не орієнтувалася виключно на рівень інфляції та інтереси фінансових посередників.

Незважаючи на те, що облікова ставка вчетверо перевищує поточний рівень інфляції (2,4%), рішення Правління НБУ про її зниження з 13 березня з 11 до 10% досить суперечливо з урахуванням розгортання кризових явищ.

З одного боку, складно зрозуміти логіку зниження облікової ставки в умовах стрімкого прискорення девальваційних процесів. Тільки за чотири дні (10-13 березня) гривня девальвувала на 4,7% — з 24,92 до 26,09 грн/дол., незважаючи на продаж Національним банком із резервів близько 1 млрд дол.

З іншого боку, беручи до уваги цілковиту непрогнозованість розвитку ситуації в умовах пандемії COVID-19 і розгортання світової фінансово-економічної кризи, не можна виключати, що за рік темпи інфляції прискорюються до більш 10%. У такому разі вищезазначене зниження облікової ставки не буде відповідати самої логіці інфляційного таргетування.

Значно більш відповідальним за таких обставин було б збереження облікової ставки незмінною, а також розрив її прив’язки до ставки за двотижневими депозитними сертифікатами та зниження останньої (після стабілізації ситуації на валютному ринку).

Якщо, на думку фахівців з НБУ, перешкодою для цього є надлишкова ліквідність банківської системи, то її може не стати вже в найближчому майбутньому. Для цього достатньо двох речей, достовірність яких висока: продаж Національним банком ще кількох мільярдів доларів (що буде призводити до вилучення гривні з обігу) і вкладення банками (насамперед державними) коштів в ОВДП з урахуванням відсутності попиту з боку нерезидентів.

У разі реалізації такого сценарію Національному банку варто було б взяти приклад з провідних центральних банків світу і відновити купівлю ОВДП на вторинному ринку, що може набути особливої актуальності у разі запровадження жорстких карантинних заходів.

Крім того, Національному банку треба проводити виважену валютно-курсову політику, орієнтовану на стабільність національної грошової одиниці, як того вимагає Конституція України.

За матеріалами: ZN,UA

Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top