Новини Корупції

Маленька ганебна війна для продовження агонії Порошенко. Розслідування

 

Чогось подібного слід було очікувати. Слід очікувати, що Порошенко від влади просто так не піде, що він готовий на будь-яку підлість, аби у влади протриматися якомога довше, оскільки його політичні і кримінальні перспективи виглядають все більш похмурими.

Спроба використовувати загострення в Азовському морі для введення воєнного стану з метою відкласти президентські вибори є саме такою підлістю. Але ця спроба безславно провалилася, принаймні, за станом на момент, коли писався цей текст. Тим самим Україна в черговий раз довела, що вона «не Росія». Проблема навіть не стільки в непереборну тягу до демократії і свободі, скільки в політичних і суто шкурних інтересах різних груп впливу у Верховній Раді, які заблокували введення військового положення.

В черговий раз Україна показала, що диктатура в неї може бути перенесена тільки ззовні, а зсередини вона з’явитися не може.

Подробиці чергового акту агресії Росії проти українських суден у Керченській протоці і Чорному морі вдаватися немає сенсу, оскільки в ЗМІ подію було багаторазово описано. Результат сумний: 23 людину в полоні, шестеро з них поранені, причому одному з наших хлопців ледь виповнилося 18 років. До того ж, Росія захопила три судна.

Правда, перший омбудсман України, а нині віце-президент Європейського інституту омбудсмана Ніна Карпачова з посиланням на російського омбудсмана Тетяну Москалькову повідомила, що затримані окупантами українські моряки містяться в Керчі в гідних умовах, а постраждалі отримують необхідну медичну допомогу. Залишається сподіватися, що так і є. Повідомивши також, що статус затриманих моряків поки не визначений, Ніна Карпачова висловила сподівання, що питання їх звільнення буде вирішено політико-дипломатичним шляхом.

Пізніше з’ясувалося, що моряків Росія розглядає як цивільних осіб-порушників російського кордону. Україна наполягає на тому, що моряки є військовополоненими, права яких регулюється Женевською конвенцією, зокрема, до них повинен мати доступ Червоний хрест.

Можна скільки завгодно і цілком справедливо говорити про те, що українські кораблі йшли з Одеси в український порт Маріуполь, а Азовське море і Керченська протока є внутрішніми водами України та Росії. Можна знову-таки скільки завгодно і справедливо заявляти, що світ не визнав анексію Криму, що Росія після анексії півострова самочинно провела не визнані світовим співтовариством кордони, а наші кораблі перебували у водах, які визнаються міжнародним правом українськими, тому заяви Москви про нібито порушення якийсь «російського кордону є відвертим — пардон! — фуфлом. При цьому, можна кивати на думку світової спільноти, заяви Меркель, Білого дому, НАТО, ООН.

Нарешті, можна скільки завгодно кричати, що Путін — поддонок і урод, яким той насправді і є.

Але.

Росія діє з позиції сили, в Москві плювати хотіли на все перераховане вище, і цього слід було очікувати.

До цього слід додати, що ситуація в Азовському морі загострювалася давно. Фактично Україну з нього витісняють, і Україна втрачає азовських портів.

Звідси запитання: навіщо було влаштовувати «дурку» з «плановим переходом» українських судів Маріуполь, якщо було наперед відомо, що їх туди не пустять, а прорватися з боєм вони туди не зможуть? Адже очевидно, що бронекатери «виробництва колишньої Ленкузні імені Порошенко» не в змозі протистояти Чорноморському флоту Росії, навіть її прикордонному флоту, та ще й під загрозою застосування агресором авіації. Фактично моряків відправили на забій, і це могло закінчитися набагато гірше. Ті, хто віддавав їм наказ, очевидно, це розуміли.

Крім втрати кораблів, поранення і взяття в полон особового складу, Україна отримала ще один — який вже по рахунку! — факт національної ганьби, до якого призвела ця маленька ганебна війна.

Таким чином, це була провокація, мета якої стала відразу ж очевидною, як тільки до влади заговорили про введення військового положення. У свою чергу, метою введення воєнного стану могло бути тільки бажання Порошенка відсунути президентські вибори, на яких йому нічого «не світить». А поранені і захоплені в полон моряки виявилися розмінною монетою в цій брудній грі.

Ще одна, не менш важлива мета, яку переслідував Порошенко, полягала в тому, щоб, образно кажучи, заткнути рота всім, хто не згоден з політикою і виступає з її критикою. Адже режим воєнного стану передбачає, крім іншого, істотне обмеження прав і свобод громадян, включаючи свободу слова, зібрань, страйків і так далі. Очевидно, що під удар потрапили б і незалежні ЗМІ. Тим більше, що досвід позасудового закриття ЗМІ у нинішнього режиму вже є.

Введення військового положення привело б до ще більшого розколу України, на чому будує свою політику і передвиборчий піар Порошенко. Це була б подальша ескалація істерії, спрямованої проти всього російського. Підкреслимо, не російського, а саме російської, російськомовного і російсько-культурного, яке не має нічого спільного з нинішнім фашизоидным режимчиком Путіна в Росії. І така політика Порошенко дуже вигідна Москві і особисто Путіну.

У кінцевому підсумку, у Порошенка з цього майже нічого не вийшло, повторимо, завдяки політичним і просто шкурних інтересів різних угруповань в Раді, яка повинна була затвердити указ про введення військового положення. Багато політсил абсолютно справедливо звинуватили Порошенко в спробі узурпації влади. Багато бізнесові кола, що мають своє лобі в парламенті, побачили у веденні військового положення загрозу своїм економічним інтересам.

Аргументація Порошенко була дуже слабкою і виглядала якоюсь юродивою. Адже очевидно, що військову мобілізацію та приведення військ у стан підвищеної боєготовності можна провести без всяких військових положень.

Суспільний резонанс виявився украй негативним. Цього, власне, слід було очікувати, тому незрозуміло, на що розраховували Порошенко та компанія. Адже у Порошенка немає самого головного — СУСПІЛЬНОЇ ЛЕГІТИМНОСТІ. Його рейтинг нікчемний, а його перспективи негативні. Переважна більшість громадян не сприймає його в якості президента, ні в якості головнокомандуючого.

До того ж, у повітрі повис висловлену багатьма питання наступного змісту. Чому військове становище не було оголошено ще в лютому-березні 2014 року з початку агресії, або під час Іловайського котла в серпні 2014 року, або під час Дебальцевського котла в лютому 2015 року? Адже під час котлів особовий склад гинули сотнями, навіть тисячами, а військова загроза була на порядок вище, ніж зараз. Відповідь дуже проста: тоді виборів не було!

Реакція Заходу до кінця не відома. Але думається, що на Заході, від якого нинішня влада вкрай залежить, Порошенко теж дали зрозуміти, що ігри його з перенесенням виборів, затиском громадянських прав і свобод, взагалі узурпація влади в тому чи іншому вигляді, м’яко кажучи, захоплення не викликає.

Далі було те, що вся країна спостерігала ввечері в понеділок 26 листопада. Порошенко в Раді хіба тільки не послали. Йому довелося істотно пом’якшити умови воєнного стану. Перш за все, його ввели не на 60 днів, як планувалося спочатку, а на 30 днів, щоб це не перешкодило своєчасному проведенню виборів. Одночасно було прийнято постанову Верховної Ради про проведення 31 березня 2019 року президентських виборів. Воєнний стан вводиться не по всій країні, а тільки у 10 областях, які межують з Росією, і з Придністров’ям, а також є приморськими. Це Вінницька, Луганська, Миколаївська, Сумська, Луганська, Харківська, Чернігівська, Херсонська, Донецька і Запорізька області.

Цікава деталь. В областях, що межують з Білоруссю, яка військової спільницею Москви, військове положення не вводиться. Очевидно, про це просто забули, оскільки завдання введення воєнного стану була не в захисті країни, а в збереженні при владі і біля годівниці.

Фактично рішення про введення в 10 областях військового стану на місяць є лише дією по збереженню владою хорошої міни при поганій грі, оскільки в нинішньому вигляді це військове становище абсолютно не вирішує ті завдання, які переслідували Порошенко та компанія.

А наші моряки постраждали і продовжують страждати за авантюри збанкрутілої влади. Характерно, що під час розгляду питання про військовому становищі в Раді питання наших полонених навіть не піднімалося. Принаймні, інформацію про те, що долі наших полонених хвилюють владу і депутатів, знайти не вдалося. Уповноважений з прав людини Верховної Ради (омбудсман) Людмила Денисова на момент написання цього тексту теж інтересу до долі цих хлопців не виявила. У всякому разі, інформацію про це на момент теж знайти не вдалося.

Швидше за все, з такими парними буде, як недавно було з нашими рибалками.

Нагадаємо, що їх звільненням займалася перший омбудсман України Ніна Карпачова, яка покинула цей пост ще в 2012 році. Займатися цим вона буде по мандату Європейського інституту омбудсмана, віце-президентом якого вона є, і займатися вона ними буде за своїм приватним каналам, благо вони у Карпачової в Криму і в Росії є. А Денисова та/або її прес-служба будуть строчити в СБУ публічні доноси на Карпачову за те, що вона нібито якось не так вирішувала питання, чи не з тієї сторони заїхала в Крим, не з тими говорила, і взагалі їй нібито такого доручення не давали, хоча мандат Європейського інституту омбудсмана у неї, повторимо, є завжди і скрізь відповідно до займаної посади. Втім, це окрема, хоч і не надто відома і зрозуміла широкій громадськості, але дуже важлива тема.

Авантюра Порошенко і компанії з метою залишитися при владі і біля годівниці призвела до чергового приниження, сором для країни і громадян. Такий от підсумок цього сумної історії.

Олександр Карпець, Національне бюро розслідувань України

Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top