Новини Корупції

«Ехо грудня або оповідь про те, як посварився комітет»Желтоксан» з Компартією Абдильдина»

«У тому-то й біда, що для багатьох матірну мову – це мову матері».

Борис ЗАМЯТІН, сатирик.

Як відомо, будь-який найменший конфлікт зазвичай розгорається з причини довгого мови. Слово за слово і, дивись, в хід вже йдуть кошти повесомей і поаргументированней, типу качалки, сковорідки або ж, але це вже на худий кінець, сокири. Правда, цивілізація накладає свій відбиток, і тепер непримиренні опоненти навчилися вирішувати всі розбіжності в суді. Схоже, що незабаром чергова ідеологічна дуель пройде в Алмалинском районному суді міста Алмати. Справу, позивачем у якому виступає Громадське об’єднання «Желтоксан», дуже педантичне і стосується ні багато ні мало, а перегляду усталених поглядів на міжнаціональні відносини. У двох словах, об’єднання «Желтоксан» вважає себе ображеним тирадою, випущеної «головним комуністом», принаймні, так він до цих пір представляється, з приводу грудневих подій 1986 року.

ПРО ЗЛОЧИНИ СПРАВЖНІХ І УЯВНИХ.

Комуністи вже давненько винесли свій вердикт десятирічної історії держави, назвавши це періодом нескінченної деградації, зубожіння, розтління, зростання злочинності, аморалізму, безправ’я, падіння в пащу імперіалізму. Мовляв, люди втратили надію на майбутнє, віру в свою безпеку і здатність вижити. На їх думку, це десятиліття стало шляхом «в нікуди», а саме в капіталістичне рабство, висмоктує з нашого держави його основні життєві ресурси.

Не обійшлося без передбачень і прогнозів, що, власне, дещо здивувало. Дар ясновидіння і марксисти-ленінці завжди здавалися речами незіставними. І все ж вони, наплювавши на «марксистську біблію», опустилися до пророцтва про те, що ми стоїмо на порозі колосальних соціальних потрясінь і можливих міжнаціональних конфліктів. А наступне десятиліття або позбавить нас від гніту антинародного режиму мирними засобами, або призведе до тієї ж мети соціальним вибухом. Обіцяного правлячим класом розквіту не буде. Капіталістичний світ стоїть перед дилемою: або жорстоку економічну кризу, або світова війна. І, природно, знайшовся один-єдиний вихід – повернення до соціалізму. Сили, здатні до такого повороту подій, як запевнило керівництво КПК, є: вони ростуть і міцніють.

Це вам нічого не нагадує? І сили в них є, які ростуть і міцніють, і соціальний вибух маячить на горизонті. Прямо холодок по спині пробігає. Вже і вибухи гармат починають ввижатися, і барикади на вулицях міста, і брудні голі мужики з вилами і лопатами, вриваються в по-буржуйськи пещені офіси…

Але на цьому комуністи не зупинилися. На II Пленумі КПК, який пройшов 6 жовтня 2001року, Абдильдин, як порахували «желтоксановцы», виступив проти грудневих подій 1986 року, стверджуючи, що «народ Казахстану хотів бути у складі Союзу… Події 1986 р. дали тріщину в міжнаціональних відносинах між двома великими етносами…» Не забув пан комуніст і згадати, що «історія незалежного Казахстану суцільно обман», бо «незалежність дісталася кров’ю», «грудневі події 1986 р. — визвольний рух» і т. д. Також Серикболсын Абдильдаевич порахував, що «пов’язувати грудневі події з проголошенням незалежності — взагалі абсурд. Учасників подій вивели на вулицю, але потім не захистили їх. Скільки скалічених доль, пролитої крові. Все це на совісті влади…»

Громадське об’єднання «Желтоксан» з доданням історичної події такого контексту в корені не згоден. На що відбулася з цього приводу прес-конференції голова об’єднання Аманжол НАЛИБАЕВ заявив:

— В грудні 1991 року народ Казахстану добровільно обрав шлях незалежності, і це незаперечний історичний факт, який КПК ставить під сумнів, тому розцінюємо це, як підбурювання проти правомірності незалежності Казахстану. Якщо згадати, то під час подій 1986 року вся влада перебувала в руках Компартії і всі накази, директиви про насильницьке, криваве придушення виступів громадян виходили саме від Компартії, вони й привели до трагічних наслідків — загибелі людей: Е. Сыпатаева, С. Мухаметжановой, Л. Асанової, К. Молданазаровой, К. Рыскулбекова, К. Кашаганова, Т. Т. Дауренбекова, а також переслідуванням ні в чому не винних громадян. Все на совісті Компартії того часу, правонаступником якої нині є нинішня КПК.

Тоді Компартія мирним політичним виступам громадян надала націоналістичного забарвлення, тим самим спровокувавши міжнаціональну зіткнення між російськими та казахами. Відповідальність за це КПК сьогодні намагається покласти на учасників грудневих подій.

Що стосується заяв Абдильдина, то, наскільки пам’ятається, в Казахстані не видавався ніякої законодавчий акт або інші офіційні документи, що підтверджують, що незалежність країни завойована завдяки саме грудневих подій. Вже не кажучи про те, що події є визвольним рухом. У зв’язку з цим ми вважаємо дану заяву брехнею, провокуванням суспільної думки проти грудневих подій.

Про свою позицію громадське об’єднання «Желтоксан» розповіло зі сторінок газет і екранів телевізорів, однак з боку КПК не надійшло жодних коментарів. В результаті «желтоксановцы» не знайшли ніякого іншого виходу, як звернутися в суд.

КРИВАВА КАША, ЗАВАРЕНА КОМПАРТІЄЮ, АБО ЧИЯ Б КОРОВА МУКАЛА…

У підсумку такий ось нестриманості мови першого секретаря Компартії історія вийшла пострашней американського трилера, бо об’єднання «Желтоксан» сприйняло все сказане щодо грудневих подій, як образа конституційних прав громадян. Як і слід було очікувати, крик пораненої душі вилився в об’ємисте позовну заяву, в якому «желтоксановцы» спробували не тільки розставити крапки над «I» в цій скандальній ситуації, але і в деякому роді відплатити по заслугах головному винуватцю цієї ідеологічної заварушки.

«…пан Абдильдин С. А. у главі 3 своєї доповіді, торкаючись дружби народів та міжнаціональної злагоди в Казахстані, заявляє: «Якщо хтось має на увазі події 1986 року, дали тріщину між двома великими етносами, то це була справа рук самої влади».

По-перше, про яку владу йдеться. Адже тоді, в 1986 році, вся влада була в руках самої Компартії і всі накази, директиви про криваве придушення грудневих подій виходили саме від Компартії, правонаступником якої сьогодні є нинішня Компартія Казахстану. В такому випадку, на яку влада хоче покласти відповідальність пан Абдильдин С. А. за, як він висловився, «трагедію грудня»? Матеріалами комісії з розслідування грудневих подій, а також колишнього Конституційного суду РК неспростовно доведено, що міжнаціональна зіткнення, яке мало місце під час подій 1986 року, є справою рук Компартії Казахстану того часу. Після першої крові стало ясно, що масштаби події приховати вже було неможливо. Тоді, щоб піти від відповідальності, комуністи на чолі з Колбін Р. В. на нічному (з 17 на 18 грудня) розширеному Бюро КПК прийняли рішення надати політичним виступам молоді видимість міжнаціональної сутички. Для цього всього за одну ніч вони сформували багатотисячну робочу дружину, переважно з числа комуністів російської національності, яких, попередньо по-оружив обрізками кабелю, труб, арматурою, ланцюгами, кийками і поширивши чутки про те, що казахська молодь поводиться нечемно на вулицях міста проти населення російської національності з причини алкогольного і наркотичного сп’яніння, вранці 18 грудня направили на придушення демонстрантів.

Комісія різко засудила організаторів-комуністів цієї провокації і дала їм таку оцінку: «Ніякі націоналісти і шовіністи не змогли б завдати більше шкоди дружбу народів, ніж це було зроблено під час грудневих днів 1986 року. Ті, хто розділив людей за національною ознакою, озброїв їх, протиставив одне одному, заздалегідь визначивши, хто з них є «ворог». («Конституційний суд» т. 1, стор 22-58; т. 2, стор 242-243; т. 3, стор 17-18; т. 4, стор 216).

Тим самим, в цій частині свого виступу пан Абдильдин С. А., спотворюючи дійсність, від натяків вже переходить до прямого і безпідставним звинуваченням учасників грудневих подій, стверджуючи, що їхні дії були спрямовані на розпалювання міжнаціональної ворожнечі, тобто у вчиненні тяжкого злочину».

Отже, головний аргумент Абдильдина – в усьому винна влада. І це, дійсно, виглядає не тільки нелогічним, але навіть безглуздо, бо пан комуніст є безпосереднім представником, якщо хочете, «будівельником» цієї самої влади того часу. Для того, щоб не бути голослівними, давайте заглянемо в бібліографічну енциклопедію, випущену в світ під редакцією Д. Ашимбаева «Хто є хто в Казахстані». Читаємо: «…перший заступник міністра сільського господарства КазССР (1982-85 рр..); ректор Державної вищої школи управління АПК КазССР (1985); перший заступник Голови Держагропрому КазССР – міністр КазССР (дек. 1985 р. – липень 1987 р.)…» Дивно, чи не правда? Чия б корова мичала, та тільки б не закоренілого партійця, який, по суті, звинуватив сам себе. Звичайно, можна послатися на те, що моя хата з краю, та тільки це буде виглядати досить непереконливо, бо займав тоді Серикболсын Абдильдаевич досить високий пост, і якщо був би в той час з чимось не згоден, міг якщо не змінити ситуацію, повернувши її в інше русло, то хоча б висловити протест. Але, схоже, тоді було вигідніше мовчати. Що ж тепер спонукало послідовника комуністичної ідеології на настільки «ратні подвиги» у розмовному жанрі, принаймні, для нас залишається загадкою. Правда, об’єднання «Желтоксан» має намір в найближчому майбутньому розгадати цей словесний ребус.

«Наприкінці свого виступу щодо грудневих подій пан Абдильдин С. А., — пишуть вони у позовній заяві, — «убиваючись горем» трагедії грудня заявляє: «Скільки було покалічених доль, пролитої крові. Кров молодих на совісті влади, народ не потребував подібній жертві. Правильно уклала мати Кайрата, загиблого від рук влади, біля пам’ятника сину «Халик Кахарманы» сказавши, що «краще б він жив».

Якщо в цій частині виступу пана Абдильдина С. А. прийняти до уваги, що під час грудневих подій вся влада була в руках Компартії і саме від неї виходив наказ про криваве придушення подій, то вся пролита кров і покалічені долі, про що печеться пан Абдильдин С. А., лягає на совість самої Компартії. Тому ми вважаємо, що дана поведінка пана Абдильдина С. А. є блюзнірством над пам’яттю жертв грудневих подій.

Хто винен у смерті К. Рыскулбекова, про який так печеться пан Абдильдин? Головним чином комуністи, безапеляційно вимагали для нього смертну кару. Комісія з розслідування причин грудневих подій прийшла до висновку, що «саме партійно-політична влада змусила слідство і суд приймати швидкі і неправомірні обвинувальні висновки і вироки, жертвами яких стали більше ста безвинно засуджених громадян, в тому числі і Рыскулбеков К.»

Дійсно, народ не потребував жертви, він йшов на майдан з мирними цілями і вірив гарантованих Конституцією прав на вільне вираження громадянської і політичної позиції, нічого не підозрюючи, яку криваву «кашу» готує їм Компартія.

На сьогоднішній день в суспільстві вже сформувалася думка, що грудневі події з’явилися пробудженням почуттів національної гідності казахського народу, його прагнення до незалежності і сприйняття її необхідності, що підтверджується численними працями і виступами вчених, громадсько-політичних діячів, фахівців та інших офіційних осіб.

Крім того, є такі законодавчі акти, які офіційно визнають правомірність грудневих виступів, як одного із чинників боротьби, способствовавшему придбання незалежності Казахстану. Це — Постанова ПВС Казахської РСР від 24.09.1990 р. «Про висновки і пропозиції комісії з остаточною оцінкою обставин, пов’язаних з подіями в місті Алма-Аті 17-18 грудня 1986 року; Указ Президента Республіки Казахстан від 12.12.1991 р. «Про реабілітацію громадян, притягнутих до відповідальності за участь у подіях 17-18 грудня 1986 року в Казахстані»; Постанова ПВС Республіки Казахстан від 26.12.1991 р. «Про скасування Указів Президії Верховної Ради Казахської РСР»; Рішення Генеральної Прокуратури Республіки Казахстан від 27.04.1996 р. «Про визнання учасників політичних репресій»; Закон Республіки Казахстан від 30.11.2000 р. «Про внесення доповнення до Закону Республіки Казахстан «Про реабілітацію жертв масових політичних репресій», яким учасники подій 17-18 грудня 1986 року в Казахстані прирівняні до жертв масових політичних репресій».

Одним словом, громадське об’єднання «Желтоксан» порахувало, що пан комуніст займається «навмисним розповсюдженням неправдивих відомостей з метою зганьбити честь і гідність учасників багатотисячних — жертв грудневих подій 1986 року в Казахстані». А тому попросив стягнути на свою користь за завдану моральну шкоду 5 мільйонів тенге з Компартії Казахстану і таку ж суму особисто пана Абдильдина.

Чим закінчиться це протистояння, покаже час. Ми ж, не намагаючись виступити в ролі третейських суддів, хочемо підвести деякий резюме цієї історії, надавши вашій увазі думку третьої, не зацікавленої в даному конфлікті сторони.

ПРО КРАЩИХ ТРАДИЦІЯХ РАДЯНСЬКОЇ КАРАЛЬНОЇ СИСТЕМИ.

Давайте звернемося до радника Президента Єрмухамет Ертисбаеву. У своїй книзі «Казахстан і Назарбаєв: логіка змін» він пише: «Як тільки почалася політика демократизації і гласності, у Казахстані відбулися події, що увійшли в історію СРСР як «грудневі події в Алма-Аті 1986 року», коли тисячі казахських юнаків та дівчат вийшли на центральну площу міста до будівлі ЦК Компартії Казахстану, щоб висловити різкий протест проти національної та кадрової політики Москви. Молодіжні бунти сталися і в інших містах республіки. Треба сказати, що ці події стали зовсім несподіваними і для Центру, і для казахстанської партійно-державної бюрократії. Влада в центрі і на місцях виявилася абсолютно непідготовленою працювати в нових умовах. Хоча казахська молодь не виступала проти комуністичної системи як такої, було абсолютно очевидно, що навіть мала доза гласності і подальша демо-кратизация порушують зумовлений політичний процес і направляють його в русло ризикової діяльності.

…17 грудня на площі імені Брежнєва (нині площа Республіки) стихійно зібралося кілька тисяч казахів, в основному з числа студентської молоді. У руках багатьох були транспаранти і гасла: «Кожному народу — свого керівника!», «Нам потрібен керівник — казах!», «Вистачить диктувати!», «Йде перебудова, де демократія?» «Ми за ленінську національну політику!» І все ж день 17 грудня пройшов без жертв і інших екстремальних подій. Більш важким у всіх відносинах виявився наступний день, коли вся площа біля будівлі ЦК була заповнена людьми. Не тільки молодь взяла участь в акції протесту, але і робітники, інтелігенція та представники інших соціальних груп населення … Десятиліттями казахи виховували своїх дітей в чемності і законослухняність, смирення і повагу до старших. І раптом все так круто змінилося! Рік горбачовської перебудови з її гласністю і демократизацією розкріпачив нове покоління, у якого не було ніяких авторитетів і кумирів.

Між тим, Москва напружено стежила за розвитком подій і зробила ряд кроків, які ще більше погіршили первісну помилку, а саме: на «допомогу» Колбину була направлена ціла група видних представників силових міністерств, включаючи заступника голови КДБ СРСР, заступників міністрів оборони і МВС. Почалася перекидання в Алма-Аті великих частин внутрішніх військ. З висоти сьогоднішнього дня можна абсолютно точно сказати, що силовики були зацікавлені в тому, щоб їх відомства були задіяні на повну потужність. Сама наявність величезної обуреної юрби ще не служило приводом для силового розгону з застосуванням брандспойтів, собак і кийків. І ввечері 17 грудня такий привід знайшовся: хтось точними пострілами з ракетниці потрапив у відкриті вікна секретарів ЦК КПК, загорілися килими і меблі в кабінетах. Це вже було «збройний напад» на партійну владу і каралося за всіма прийнятими законами. Назарбаєв досі переконаний, що провокацію організували спецслужби. Коли до Москви надійшов сигнал про «початок збройного повстання», звідти надійшла команда почати негайний розгін. Розправа була жорстокою, в «кращих» традиціях радянської каральної системи».

Втім, у цій історії своє вагоме слово має сказати суд.

Источник

Click to comment

Leave a Reply

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Популярные новости

To Top